|
В рамках проведення святкування Дня всіх закоханих Чернігівською обласною молодіжною громадською організацією ВМГО «Батьківщина молода» було отримано більше 150 історій кохання. Звичайно багато з них заслуговують на відзнаку, але по умовам проведення конкурсу було визначено одну найкращу «love story», яку ми і наводимо. Віртуальне кохання Озирнись навкруги… Можливо саме в цей момент десь неподалік підстерігає тебе кохання… А можливо воно вже давно зовсім поряд… Тоді я ще навчалася в 11 класі. У мене не було своєї половинки. Але я її зовсім і не шукала. Лише самотніми вечорами полюбляла спілкуватися у чаті. Одного разу мене зацікавив один зі співрозмовників. У нього був цікавий нік – «Joker».
Ми почали постійно переписуватись. Я не уявляла жодного дня без спілкування з моїм віртуальним другом. Ми листувались вже досить довго, але так жодного разу і не бачили один одного. Я не хотіла надсилати йому своє фото, тому що на них я виходила не досить вдало. Та і взагалі у мене було дуже багато комплексів, і це було найбільшої причиною моєї самотності. І лише він сприймав мене такою, яка я є насправді. Він у всьому мене підтримував, надавав мені впевненості в собі. Я навіть і не помітила, як з боязкої, замкненої перетворилася на цілеспрямовану, самовпевнену дівчину.
І тепер, дивлячись у дзеркало, мені подобалось моє відображення. Він вселяв в мене надію на те, що все буде гаразд. Мені здавалося, що я в нього закохуюсь… І ось, через півроку спілкування, ми вирішили зустрітися. А як же ми впізнаємо один одного? «Joker» мене запевняв, що ми впізнаємо обовзяково… Напередодні я дуже нервувалася. Не знала, що вдягти, як себе повести. А раптом, я йому не сподобаюся при зустрічі? У призначений час я чекала біля МакДональдса. Чому він запізнюється? Мене це насторожує. Раптом я побачила знайоме обличчя – та це ж мій однокласник Сергій. Я подумала, що у нього, мабуть, тут також побачення, бо він ішов з букетом квітів. Я не здивувалася навіть, коли він підійшов до мене – мабуть захотів привітатися. «Сподіваюся, тобі подобаються троянди…». Німа сцена тривала декілька хвилин… моє здивування не мало меж… «Ти…Ти…Ти - «Joker»? Цього вечора я прийшла додому без троянд… Моїй люті не було меж. Та він просто посміявся наді мною!!! Я ж йому довіряла усі свої таємниці до найменших дрібниць. Та вже, мабуть, весь клас знає про це!!! Сидіти за сусідньою партою і півроку мовчати!!! Як він міг?! У мене була така депресія, що я цілий тиждень не ходила до школи. Коли через тиждень я зайшла в клас – була здивована: його не було… Від дівчат дізналася, що Сергій перевівся до іншої школи. Я зрозуміла, що ніхто в класі не знає про нашу віртуальну дружбу. Невимовна туга поселилася у мене в серці. Сергій - «Joker» більше не з’являвся у чаті. Я ходила містом, біля цього будинку, але так випадкова зустріч і не відбулася. Минув останній дзвоник, випускний… Я вступила до університету і поїхала до іншого міста, але думки про Сергія не залишали мене… Через рік відбулася перша зустріч випускників. Зустріти Сергія я навіть і не сподівалася. Але коли я переступила поріг рідного класі, він сидів за моєю партою біля мого місця. «Можеш на мене накричати, ненавидіти мене, можеш навіть зі мною не розмовляти, але я не міг не зустрітися з тобою…» P.S. Ми вже одружені з Сергієм два роки і маємо двохмісячний плід нашого віртуального кохання – Юлечку… Олена, м. Чернігів
|
