Нещодавно ми відсвяткували День Незалежності України, але що на нас чикає в майбутньому? Доволі часто Я задаю собі це запитання…
З періоду проголошення незалежності України, як держави, в нашому суспільстві відбулось ряд змін. Вони сконцентрували в собі суспільні явища історичного масштабу, динамічність розвитку яких виявилась не прогнозованою навіть для авторитетних науковців. Мова йде про майже одночасний крах тоталітарних режимі в країнах Центрально – Східної Європи, розпад СРСР, одним словом – зміна геополітичної карти світу. Одним із наслідків цього стала поява на політичній арені держави Україна, яка раніше в Європі існувала як географічне поняття. В чому й полягав її феномен – будучи однією з найбільших Європейських націй, український народ тривалий час був бездержавний.
Процес державотворення в Україні виявися доволі складним. Він включає в себе одночасно вирішення як економічних проблем, так і політичних. Одним із самих складних являється формування демократичного суспільства. Ця складність зумовлена наслідками перебування України в складів СРСР, функціонування тоталітарного режиму, який в свій час був причиною ліквідації як незалежності так і фізичного знищення значної частини Українського народу.
Чому ми досі відчуваємо ці наслідки тоталітарного режиму? Невже ми забули, що Україна в нас єдина? Чому ми не можемо стати на Європейський рівень? Можливо нам варто Європу будувати із середини, розпочинати із себе? Все це можна пояснити декількома чинниками:
Перший, полягає в тому, що Російська культура до поля якої впродовж трьох століть була залучена переважна частина Української громади, була внутрішньо готовою до сприйняття тоталітаризму;
Другий, зумовлений тим, що комуністичний режим функціонував на більшості території України;
Третій чинник, зумовлений тим, що зруйнувавши стару систему, ми не збудували нової. Жебрацьке існування переважної більшості населення породжує ностальгію за минулою «Комунізм не допустив би…!» (того чи іншого).
На сьогоднішній день у нашій державі існує доволі багато політичних партій. Серед цих парті, лише правого та право – центристського спрямування висувають свої позиції перебування в складі Європейського Союзу та НАТО. Партії центристського та лівого спрямування в свою чергу заперечують. Враховуючи те, що у нашій державі, праві та право – центристські партії перейшли в опозицію, а центристи та ліві – набувають свого розвитку, ми стаємо свідками розбудови нової держави (регрес).
Молоді політичні партії, більшість в своїй мірі являються партіями правими та право – центристського спрямування. Враховуючи «регіоналізацію» (захват влади однією із партій центристського спрямування - Регіони), вони в майбутньому змушені входити в коаліцію політичної більшості. Що суперечить їх існування як правих. Враховуючи дану ситуацію, опозиція та нові політичні організації (партії), повинні об’єднати свої сили й довести суспільству свої ідеї як найкраще. Оскільки, це один із методологічних шляхів навівання своїх ідей до суспільства.
Футурологічний аналіз згідно з теорією Ф. Ніцше («Жага до влади») показує нам наслідки подальшої поразки опозиції, й виникнення феномену «неорегіоналізму» (регрес зумовлений правлячою більшістю у 2010 році (Регіони)), так як політична більшість на сьогоднішній день є проросійської партією. І так, як Україна, все своє життя прагнула стати незалежною державою; так, і на сьогоднішній день – вона може її втратити.
Дана теорія висвітлює нам події які можуть трапитись в майбутньому житті нашої держави. Це – повний розвал України, в наслідок якого, Лівобережна сторона - буде існувати як окрема держава, а Правобережна – як територія Російської імперії.
Для того, щоб запобігти розколу держави та громадської війни, політичні партії правого та право – центристського спрямування повинні внести у свою програму зміни, дещо комуністичного характеру. Які би вбачали соціальну рівність і відсутність розподілу верств населення на бідних та багатих (розпочинаючи із верху).
Давайте пригадаємо Помаранчеву Революцію, коли ми стояли під час великих холодів й морозів відстоюючи свої права на справедливість. Ми тоді стали творцями Великої історії. Коли кожен з нас збагнув про свою роль в політичному житті й державотворенні в Україні. Саме на майдані – ми об’єднались й стали єдиним цілим народом, нацією. Саме тоді, ми згадали про свою історію й стали усупереч влади прагнучи змін. Саме в цю холодну пору року, у наших жилах закипіла кров. Саме тоді – про нас й про нашу Україну – загримів увесь світ! Про нас, знають – всі країни світу!
То де наш політичний дух? Не вже ми здалися?
Давайте, не будемо забувати про свою історію, про нашу рідну неньку – Україну!
Україна - наша мати – мати «Батьківщина»!
Вона, у нас – одна!
П. Ткачук, член Ярмолинецької районної молодіжної громадської організації
